Головна
Історія кафедри
Викладацький склад
Навчальна робота
Наукові розробки
Кафедра пропонує
Оголошення
Наші пасічники



Контакти:

Адреса: м. Київ,
вул. Генерала Родимцева, 19,
Голосіївська навчально-дослідна пасіка

Телефон:   527-80-71
527-88-58

Русский


Історія створення і розвиток кафедри


Бджолині сім’ї пасіки утримували в колодах До створення кафедри виконана багаторічна плідна навчальна і наукова робота В.А. Нестерводським з 1922 р., коли його призначили завідувати Голосіївською пасікою. Він почав викладати бджільництво при кафедрі тваринництва Київського сільськогосподарського інституту, а згодом - і Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту.

Завдяки наполегливій творчій діяльності Василя Антоновича як викладача і завідувача пасіки, вона швидко перетворилась в навчально-дослідну і стала одним із осередків виконання програми досліджень з бджільництва в Україні. Під час Другої світової війни бджолині сім'ї Голосіївської пасіки були знищені, територія вкрита траншеями, воронками від бомб та снарядів, а інститут перебував в евакуації.

В 1945 році в колишньому Київському сільськогосподарському інституті, що увійшов до складу створеної на базі кількох вузів сільськогосподарської академії, була вперше відкрита кафедра бджільництва. Організація кафедри, як і інші заходи в цій галузі, була передбачена Постановою уряду в Москві від 26 лютого 1945 р. “Про розвиток бджільництва”. Відновлення зруйнованих війною пасік на той час, зростання ролі бджіл у запиленні рослин і підвищенні врожайності ентомофільних культур викликали потребу розширювати підготовку кадрів різного рівня кваліфікації, в тому числі й у вищих навчальних закладах.

Першим завідувачем новоствореної кафедри КСП став Василь Антонович Нестерводський, який мав великий досвід викладання курсу "Бджільництво", науково-дослідної та виробничої роботи. В невеликому складі кафедри працювали лаборант Олександр Горецький і препаратор Тетяна Притикіна. Виготовлені ними тоді навчальні експонати збереглись до сьогоднішнього дня. У нинішньому четвертому навчальному корпусі університету тоді обладнали кімнату-музей для проведення занять з бджільництва. Наші ветерани згадували кафедру, керовану В.А. Нестерводським, як одну з найкращих у вузі.

З перших років організації Голосіївської пасіки бджолині сім’ї переселили у рамкові вулики різних систем, почали виготовляти штучну вощину за допомогою вальців конструкції Ломакіна, вулики, різний реманент, виводити племінних маток. На пасіці слухали лекції, виконували практичні заняття і проходили навчальну практику студенти, приїздили на консультації пасічники.

В.А. Нестерводський в оточенні студентів Розширювалась наукова робота Голосіївської пасіки. Проведення її узгоджувалось з першою в Україні Харківською дослідною станцією бджільництва, заснованою в 1920 р., Голосіївська пасіка була перетворена в дослідну і стала відомим осередком прогресу в галузі.

В той період перехід бджільництва на наукову основу забезпечували нові знання з біології, технології, селекції бджіл, медоносних рослин та їх запилення. Важливими передумовами успішної роботи з бджільництва в нашому вузі у Голосієво були пріоритети пасічникування, що увійшли в історію з часів Київської Русі, коли мед і віск займали провідне місце в торгівлі. В 1814 р. П.І. Прокопович винайшов і впровадив перший у світі розбірний рамковий вулик, а в 1828 р. ним же була відкрита на Чернігівщині школа бджільництва, яка готувала фахівців упродовж 52 років.

Перші підсумки організації та розгортання наукової роботи В.А. Нестерводський опублікував у 1927 р. в третьому томі “Записок КСГІ” у вигляді великої статті “Голосіївська дослідна пасіка та її праця”. Отримано результати вивчення медозборів з різних нектароносних рослин та інтенсивності льоту бджіл протягом дня за допомогою сконструйованого автором лічильника і приладу-самописця, переселення бджіл з дуплянок і утримання сімей у рамкових вуликах, поліпшення продуктивних якостей бджіл місцевої породи.

В той же час він видав підручник “Пасіка”, а в подальший період, узагальнивши результати широко проведених ним науково-виробничих дослідів, написав низку книг, якими користується не одне покоління пасічників і спеціалістів.

Практичні заняття біля вулика Поруч з розвитком в Голосієво бази нашого вузу створюється новий центр підготовки кадрів – Боярський технікум бджільництва на базі організованої в Боярці О.Х. Андріяшевим школи пасічництва. Підготовка спеціалістів у ньому відіграла значну роль у кадровому забезпеченні галузі. Необґрунтоване перепрофілювання Боярського технікуму через 50 років після його створення невдовзі стало відчутним на виробництві – бджільництво в Україні залишилось без поповнення спеціалістами, помітно відчувся його тимчасовий занепад.

Після 1948 року, хоч кафедри бджільництва й не стало як самостійної одиниці внаслідок об’єднання дрібних кафедр, викладання курсу “Бджільництво” тривало при кафедрі тваринництва (в окремі періоди при кафедрах спеціальної зоотехнії, зоології та загальної ентомології, дрібного тваринництва), а наукова робота – на Голосіївській дослідній пасіці. Зацікавленість у вивченні бджоли, особисті якості Василя Антоновича, уважне й чуйне ставлення його до студентів, приваблювали молодь на пасіку. Так започатковувалась робота майбутніх науковців, якій посприяло загальне піднесення аграрної науки наприкінці 50-х років у зв’язку з організацією Української академії сільськогосподарських наук.

У нашому вузі, що входив до її складу, також збільшили підготовку науково-педагогічних кадрів через аспірантуру. Першими аспірантами з бджільництва були В.П. Поліщук, О.Й. Іванченко, М.І. Чергик, зараховані на кафедру зоотехнії, якою завідував професор Микола Микитович Колесник. Спільно з доцентом В.А. Нестерводським він здійснював наукове керівництво дослідженнями з тем дисертаційних робіт аспірантів. Молоді дослідники допомагали Василю Антоновичу в проведенні практичних занять з студентами на пасіці, яка в господарському відношенні належала Голосіївському учгоспові УСГА. На її території, площею близько 1 га, з давніх часів були приміщення лише виробничого призначення і один будиночок на дві квартири для проживання співробітників.

Лабораторного приміщення для проведення занять з студентами на пасіці до кінця 50-х років не було. Пояснення практичних завдань і їх виконання здійснювалось безпосередньо на пасічному точку, біля вуликів. Для створення зручностей та поліпшення умов практичного навчання з бджільництва Голосіївський учгосп отримав від президії УАСГН (за сприяння її віце-президента академіка П.Д. Пшеничного) відповідні кошти на ремонт надземної частини темника. В результаті цього кафедрі надали можливість обладнати літню лабораторію для навчання студентів, а на половині площі (близько 45 м2) розмістити пасічну майстерню.

Другим кроком інтенсифікації навчального процесу в наближених до виробництва умовах стала організація в 1961 році на базі Голосіївської пасіки навчально-дослідної лабораторії бджільництва під час передавання пасічного майна від ліквідованого в Голосієві учгоспу безпосередньо кафедрі спеціальної зоотехнії.

Виважене рішення ректорату академії, зокрема Володимира Вікторовича Котюжинського, виявилось тоді і на перспективу найраціональнішим, бо цей напрям відкрив шлях до багатьох позитивних змін. Найважливішою з них є те, що бджільництво як навчальна дисципліна і напрям наукових досліджень стало спиратись на власну при кафедрі матеріальну базу, яка значно ефективніше виконує своє призначення й досі.

Наукове та організаційно-методичне керівництво навчально-дослідною лабораторією бджільництва було покладено на Поліщука В.П., який виконував його на громадських засадах упродовж майже 40 років. Передавши навчальну роботу своєму учневі Віктору Петровичу, Василь Антонович ще не один рік активно виконував посильну науково-дослідну роботу на пасіці, будучи почесним членом кафедри. У проведенні досліджень йому допомагали аспіранти і студенти факультетів захисту рослин, зоотехнічного і агрономічного. Частину своєї бібліотеки він передав у фонд бібліотеки УСГА, книгами якої й досі користуються співробітники кафедри і студенти. Підсумкова праця його багаторічної (понад 60 років) навчальної, наукової та виробничої діяльності в галузі бджільництва “Організація пасік і догляд за бджолами” виходила в світ двічі (1966 і 1971 рр.) у видавництві “Урожай”. Допомогу в підготовці рукопису до видання було забезпечено за підтримки першого заступника Міністра сільського господарства України професора В.Ф. Пересипкіна.

Науково-практичні розробки В.А. Нестерводського, що впроваджувались у виробництво через видання багатьох книг, виступи на семінарах пасічників, а також загальновизнаність виконуваних на Голосіївській пасіці досліджень створили добре підґрунтя для розширення підготовки спеціалістів і науково-педагогічних кадрів і проведення наукової і навчально-методичної роботи з бджільництва. Праці з бджільництва, виконувані в УСГА, ставали все більш відомими в Україні та в дослідних установах за її межами. Результати досліджень за темою "Підвищення нектаропродуктивності рослин шляхом селекції" були представлені на ХХ Міжнародному конгресі Апімондії (1965).

В.П.Поліщук з студентами факультету підвищення кваліфікації Тематика наукових досліджень кафедри була частиною загального координаційного плану, під керівництвом Інституту бджільництва (м. Рибне Рязанської області).

В свою чергу група учасників ХХІІІ міжнародного конгресу Апімондії, що відбувся у Москві, через 6 років, відвідала Голосіївську навчально-дослідну базу і доповнили уявлення про українське бджільництво. На той час освітянська робота Української сільськогосподарської академії через факультет підвищення кваліфікації завдяки тісній співпраці з Укрбджолопромом охопила також спеціалістів цієї галузі. Щороку групи виробничників (старші районні зоотехніки з бджільництва, спеціалісти і керівники обласних галузевих структур та міжгосподарських пасічних підприємств) протягом одного місяця підвищували рівень кваліфікації за спеціальною програмою. Це набуло системного характеру і давало свої позитивні результати. В Україні зростала чисельність бджолиних сімей на пасіках, підвищувалась їх продуктивність, впроваджувались прогресивні технології виробництва продукції і запилення бджолами сільськогосподарських культур. Голосіївська навчально-дослідна пасіка потребувала поліпшення в оснащенні навчального процесу і наукової роботи новими технічними засобами і лабораторним обладнанням. У 1971 році було проведено реконструкцію двоповерхового корпусу, в якому розмістили навчальні лабораторії та музей бджільництва, впровадили засоби екранізації програмного матеріалу (навчальні кінофільми, слайди, електрифіковані стенди). На пасіці поновили вулики, виробничий інвентар, ділянки натурного показу медоносних рослин.

У 1972 р. розпочалась підготовка зооінженерів спеціалізації з бджільництва. Ініціатива ректорату нашого вузу і Укрбджолопрому була підтримана відповідними урядовими структурами. Ними визначено додатковий ліміт набору студентів у групи спеціалізації по 25 осіб на денну і заочну форму навчання. Перший випуск таких спеціалістів для галузі в Україні відбувся в 1977 році. Систематичне поповнення сільського господарства зооінженерами з спеціалізації “Бджільництво” значно поліпшило стан галузі. Випускники працювали на різних посадах в системі Укрбджолопрому (від старших районних зоотехніків до керівників обласних структур галузі), а також стали викладачами та науковцями. Це сприяло створенню неформального відділу бджільництва у складі кафедри свинарства, вівчарства і птахівництва, де здійснювалась вся навчальна і наукова робота відповідного профілю. Настав час виділити у вузі бджільництво в окрему структуру – нову кафедру.

Кафедра бджільництва відроджена з 1988 року і займає провідне місце у проведенні пасічницької освіти серед навчальних закладів України. Її очолював з часу відновлення до 2000 р. доктор сільськогосподарських наук, професор В.П. Поліщук.

Нині на кафедрі працюють: професори М.Г. Повозніков (завідувач), В.Д. Броварський, почесний професор кафедри В.П. Поліщук, доцент О.М. Лосєв, доцент І.І. Головецький, старший викладач Л.О. Адамчук. На посадах науковців і навчально-допоміжного персоналу працюють Ю.Б. Кордун, Ю.Ф. Овдієнко та навчаються аспіранти. У різні роки на кафедрі працювали кандидати сільськогосподарських наук О.Г. Мегедь, Є.К. Приходько, кандидати біологічних наук Г.П. Михайленко, І.Г. Багрій, І.Л. Плуженко, О.Д. Комісар. Різні посади займали О.М. Граб, І.Ф. Доля, О.І. Рубан, В.І. Сташенко, В.І. Рудь, А.І. Косовський, С.В. Сірий, А.Т. Каткова, І.В. Волощук, С.О. Топольніцький, Л.М. Плиска, Л.В. Чередніченко, О.А. Локутова, С.П. Рачок, В.Л. Пащенко, А.О. Бірдус, Кононенко К.М. Кафедра забезпечувала також викладання інших дисциплін з тваринництва за участю доцентів Ю.В. Засухи, М.І. Маценка, О.Й. Могильного, І.П. Чумаченка, Ю.О. Путятіна.

В 2010 р. кафедра ім. В.А. Нестерводського пройшла 65-річний рубіж свого розвитку і підбила підсумки проведенням науково-практичної конференції та виданням спеціального випуску "Наукового вісника НАУ".

У 2014 році у зв'язку з реорганізацією кафедру бджільництва ім. В.А. Нестерводського об'єднано з кафедрою конярства і утворено новий структурний підрозділ - кафедру конярства і бджільництва.

ВАСИЛЬ АНТОНОВИЧ НЕСТЕРВОДСЬКИЙ (перший завідувач кафедри бджільництва). Василь Антонович Нестерводський

Народився 28 лютого 1882 року в с. Тараклія (Бессарабія), де його батько працював старшим робітником на залізниці. А родом був з м. Балти Кам'янець-Подільської губернії, за національністю українець.

Як згадував у автобіографії сам Василь Нестерводський, родичів він не пам'ятає, оскільки залишився сиротою, коли йому виповнився лише один рік. Тому він разом з сестрою виховувався в сім'ї тітки, сестри матері, яка мешкала в Балті. У тітки було своїх три сини і чоловік солдат. Займалися вони рільництвом, орендували землю, тримали корів.

Тітка була неписьменною, однак, зваживши, як племінник тягнеться до книг, попросила дружину одного урядника навчити малого Василька читати й писати. Підлітком він вступив до міського двокласного училища, яке успішно закінчив у 1900 році. Тітка хотіла бачити племінника писарем, але йому ця спеціальність не була до душі. Василь мріяв стати вчителем. У 1903 році юнак екстерном здав всі екзамени за курс учительської семінарії і отримав посаду вчителя в селі Лабушне Балтської волості, де пропрацював до 1909 року.

З 1909 по 1912-й В. А. Нестерводський вчителює у м. Кодимі цієї ж Балтської волості. "Ще коли я працював народним вчителем,— згадував пізніше Василь Антонович, весь час подумував про те, щоб продовжити навчання. А коли дізнався, що у місті Умані при середньому сільськогосподарському училищі діють щорічні літні курси з бджільництва, садівництва і городництва, то подумав, що "учитель повинен знати все, що стосується природи рідного краю" і під час літніх канікул у 1908 і 1909 pp. прослухав ці курси".

На них особливо цікавими і надзвичайно захоплюючими були лекції Іполита Івановича Корабльова. Він так любив бджіл і з таким натхненням оповідав про їхнє життя і працю, що неможливо було самому не зайнятися пасічництвом. З тих пір Василь Антонович твердо вирішив присвятити себе роботі з божими комахами.

Продовжуючи вчителювати, Нестерводський став широко пропагувати пасічництво серед своїх земляків. А коли в Балті у 1910 році організувалося земство, влаштувався на роботу в земську управу, у відділ народної освіти, де в той час у місцевій земській газеті надрукував статтю про корисність пасічництва.

У 1911 р. Василь Антонович отримав запрошення від І.І. Корабльова перейти працювати помічником завідувача пасіки в Уманському училищі садівництва і землеробства. Це запрошення було прийнято, і з весни 1912-го Нестерводський працював там до 1917 р.

Праця в Уманському сільськогосподарському училищі під керівництвом І.І. Корабльова стала прекрасною школою, тут були створені сприятливі умови для розвитку науки і пасічництва. У стосунках з І.І. Корабльовим Василь Антонович відчував батьківську турботу і підтримку. В училищі під керівництвом наставника Нестерводський написав у 1914 р. свою першу працю "Перегін бджіл".

У 1913 і 1914 pp. Василь Антонович виїжджає в сільські місцевості і в Тульську область, де сприяє організації курсів з бджільництва для вчителів. Ним також було виготовлено чимало біологічних колекцій з пасічництва для Всеросійської виставки в м. Києві у 1913 р. А згідно з поданням Уманського училища садівництва і землеробства Нестерводський був затверджений Департаментом землеробства інструктором з бджільництва і шовківництва при цьому ж училищі.

У 1917 р. І.І. Корабльов сприяв переведенню В. А. Нестерводського в Харківське середнє сільськогосподарське училище на посаду викладача бджільництва і шовківництва. Упродовж п'яти років він активно пропагує серед сільського населення Харківщини рамкові вулики, видає книгу про перегін бджіл українською та російською мовами.

З 1922 по 1928 р. Нестерводський завідує пасікою Голосіївської агробази Київського сільськогосподарського інституту, поєднує працю з викладанням у тому ж вузі. У ці роки він також читає пасічництво в Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті, з 1929 по 1931 р. завідує по сумісництву станцією шовківництва Київської плодспілки.

Упродовж 10 літ — з 1931 по 1941-й — Нестерводський трудиться спеціалістом-бджолярем в Українському садовинтресті, а також викладає в Боярському технікумі бджільництва. "Саме в цей час,— записує у своїх спогадах Василь Антонович, — я повинен був виконати відповідальне завдання — організувати у 120-ти радгоспах Укрсадовинтресту пасіки, їздив по всій Україні, налагоджував роботу старих пасік і організовував нові, підбирав на посади пасічників людей освічених, відданих цій благородній справі. За час поїздок вів спостереження за кормовою базою для бджіл і доглядом за ними по всій Україні. Кількість бджолиних сімей за 10 літ виробничих дослідів становила понад 70 тисяч.

Під час війни Василь Антонович викладає пасічництво в Боярському сільськогосподарському технікумі бджільництва.

У 1944 році, після визволення м. Києва від фашистських загарбників, повернувся на роботу викладачем в Київський сільськогосподарський інститут, а з 1945 по 1947 р. виконує обов'язки завідувача кафедри бджільництва. За цей час відновив Голосіївську пасіку і створив при ній спеціальну пасічницьку лабораторію.

В той же час Нестерводський здає кандидатський мінімум і захищає в 1947 році дисертацію на тему "Кочове пасічництво". З 1949 по 1955 р., до виходу на пенсію, працював доцентом в Українській сільськогосподарській академії.

Вже будучи на заслуженому відпочинку, незважаючи на втрату зору, Василь Антонович постійно допомагав у підготовці кадрів пасічників в академії. Написав і видав книгу "Організація пасік і догляд за ними", в якій використав свій досвід і багаторічні спостереження за 50 років праці на ниві українського пасічництва. Воно було головною справою його довгого, невтомного життя.

Помер і похований в м. Харкові у 1977 р.

© 2008-2017 Кафедра конярства і бджільництва НУБіП України    Дата останнього оновлення Дата оновлення
Розробка і дизайн:    Головецька В.В.  k_pchela@ukr.net